Історія села і школи
Про виникнення сучасного села Іванівки історико-архівних документів зустріти не вдається.Однак у пам'яті старожилів збереглись легенди і розповіді їхніх предків,які твердять,що біля двох сотень років тому,серед дрімучих лісів,де розташоване сучасне село Іванівка,на узбережжі річки Лемні ,Злобицький поміщик Вілігурський (поляк) побудував фольварок.
Першими жителями цього поселення був німець Іоган,який будував фольварок,кілька сімей литовських кріпаків-бунтарів,які були передані Вілігурському для "виховання" та кілька сімей переведених із Злобич (с.Злобичі існує й тепер у 7 км від с.Іванівка).Всього було тоді 12 сімей з 35 чол. поселення.
Пенсіонери Степан Андрійчук і Павло Іваніцький,продовжуючи розповіді їхніх дідів і прадідів,твердять,що в честь першого жителя цього селища,воно було назване Іогановкою.
Основнимм заняттями перших іогановців було тваринництво,розробка земельних ділянок(розкорчівка лісу),трохи пізніше бджільництво.
В средині 19 століття в Іогановці було 27 дворів,з яких було 2 сім'ї євреїв,які тримали корчму і заїзд для переїзджих ,10 сімей поляків і 15 сімей українців.Управителем с.Іоганівки був підпанок Круковський,якому Вілігурський наділив 30 десятин землі.
Пенсіонер Бондарчук Давид Пилипович розповідає,що в цей час із 1501 десятини поміщицької землі,що була в Іванівці,1/3 частина була рільною,а решта під лісом та луками,що селяни-кріпаки жили в дуже скрутних умовах.
На поміщика працювали 3-4 дні в тиждень без жодної оплати.Наділи землі були мізерні,ходили голі й босі,напівголодні.Так розповідав Давиду Бондарчуку його батько,який служив у Вілігурського сторожем до 1913 року.
В архівному документі №3953(м.Житомир)"Кустарные промыслы Волынской губернии"стр.2-25 написано,що в цей час (кінець19 і поч.20 ст)в Іогановці було багато кустарів,які займалися бондарною справою (виготовляли дерев'яні бочки,відра і т.д.).Денний заробіток для кустарів становив 0,75-1 крб.Цим промислом займались в основному чоловіки і підлітки до 15 років.
Були кустарі,які виробляли шкіру і шили чоботи.Їх тижневий заробіток становив 6-10 крб.,причому один кустар повинен був пошити 4-6 пар чобіт.Займались плетінням корзин на вази із пруття іви та кошиків із рогози.Цю роботу виконували чоловіки,жінки і діти до 14-15 р.Виготовляли також одяг,вироби з глини й каменю,займались лісними промислами,плетінням сітей,віників.
Пенсіонери Павло Іваніцький і Давид Бондарчук розповідають,що після відміни панщини,в 1903 році Вілігурський був змушений частину землі розділити між селянами,а частину продав поміщику Гринцевичу(у "Списке землевладельцев Волынской губернии"№ арх.документа 42-56)значиться,що поміщик Гринцевич Феодосій Константинович ,який жив в Іогановці мав 76,75 десятин землі до 1914 року.
Кожний двір одержував так звану грамоту 25 десятин,4 з яких на огороди,а решту далеко у полях на так званих волоках.Був установлений поземельний податок,який не кожен міг сплатити і через що втрачав свій наділ або й все житло.Створились нові сприятливі умови для куркулів,який за безцінь забирав землю у бідняків.
Коли в селі було біля 90 дворів,в 1907 році в зв'язку із столипінською реакцією,всі були змушені переселитись на свої волоки,де й жили до 1938 року.
В 1911 році,говориться в "Списках населённых пунктов Волынской губернии" стор.154,в с.Іогановці Житомирського уезда,Ушомирської волості було вже 98 дворів,у яких проживало 492 чол.населення.
У період першої світової війни,як стверджує Степан Андрійчук,с.Іогановка було перейменовано,в зв'язку з ненавистю до Німеччини,яка в той час вела війну з Росією на с.Іванівку.Так воно й тепер іменується.
До Жовтневої революції селяни села жили у надзвичайно трудному становищі,особливо бідняки ,які мали 2-3 десятини землі і ту віддавали в оренду,бо було нічим засіяти і обробити її.
Радісне і щасливе життя іванівцям принесла Жовтнева революція,влада Р-ад,яку активно завойовували такі люди як Микита Антонюк,якого весною 1917 року в селі розстріляли білополяки,Маліновський-Іваненко Яків Сергійович,який пішов добровільно захищати барикади революції і в конниці Будьонного рубав білопольську шляхту і ін.(розповідав Павло Іваніцький,Давид Бондарчук).
Старожили села розповідають,що в 1930 р селяни об'єднались у три колгоспи:ім.Ворошилова,ім.Третього року п'ятирічки,ім.Косіора.Організаторами цих колгоспів були:Олександр Іваненко,Мусій Іваніцький,Ничипіір Чумак,Микита Наровський і ін.Повністю колективізація була закінчена в 1933 році.
В 1936 році три колгоспи були обє'днані в один колгосп ім.Щорса.З 1938 р. по 1940 р. було проведено переселення з волок(хуторів) у село.Переселення проводилось за рахунок колгоспу.
До Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.р.колгосп с.Іванівки виріс і зміцнів.Були великими з добротними будівлями тваринницька ферма і свиноферма.Були повні і токи і комори.Було в колгоспі тягло і реманент.Вирощували високі врожаї хліба,льоні,хмелю,картоплі.Були в колгоспі й стахоновці,як Казанчук Марта по льону.
1941 рік 22 червня...гітлерівці нападають на мирних радянських людей.Всі чоловіки йдуть на фронт,на захист своєї Вітчизни.
Незабаром,в липні 1941 року,німці окуповують село.Знищують ферми,будівлі,очищають комори,ліквідовують хмельове господарство.Закрито було школу,в приміщенні якої німці роблять конюшню.Немало страху і горя зазанало в цей час населення села.Та хоч і під німецькими чоботом і під страхом нагайки наш народ живе мріями про перемогу над ворогом.Він допомагає партизанам,перешкоджає німцям,підриває мости і ешелони на залізниці Житомир-Коростень.Недешево обійшлось німцям життя і справи іванівських партизанів Наровського Григорія,Назарчука Павла та молодої вчительки Чумак Марії Василівни.
В жовтні 1943 р. Іванівка була звільнена від німецько-фашистських загарбників.Як тільки німці залишили село,зразу всі як один взялися за відбудову колгоспного господарства.В 1947 році вже було відновлено ферму,будівлі,хмельове господарство,с/г реманент і т.п.
В 1958 році Іванівський колгосп було з'єднано з Лісовщинським колгоспом,Головою колгоспу був Павлюк Павло Маркіянович.
В 1956 році село було радіофіковане.Майже всі процеси комплексу с/г робіт механізовано.В селі є телефонний зв'язок.Найбільша залізнична станція Кросносілка,до сошейної дороги(с.Лісовщина) 6 км,до райцентру (м.Коростень) 30 км.В селі грунтові дороги.в 1962 році проведено осушення боліт.
В селі до 1904 році було всього письменних (читали і писали) 2 чол. Олександр Ковадло і Артем Перехожук.
В архівному документі (м.Житомир) за 1958 р "Пам'ятна книжка народних училищ за 1912 рік написано,що в 1904 році в с.Іванівці було відкрито однокласне сільське училище,в якому навчалося 36 хлопців і 4 дівчини.На дане училище казна відпустила 690 крб. і община 150 крб. грошей.
В училищі працював один вчитель Михайло Кирилович Рогаля,який закінчив учительський семінар в 1907 році і одержував 400 крб. в рік.Законоучителем був піп Анатолій Клюковський,який одержував 75 крб. в рік.Старожили села Федір Антонович Войтенко,Павло Іванович Іваніцький розповідають,що така школа в Іванівці існувала до днів радянської влади.Після Жовтневої революції в Іванівці було відкрито початкову чотирикласну школу,а з 1932 року початкову школу було реорганізовано у семирічну школу.Зараз в селі є восьмирічна школа,в якій навчається 120-130 учнів.Все населення села віком від 16 років до 30 має семирічну,восьмирічну і середню освіту,а 6 чол. мають вищу освіту.При школі працює консульпункт Коростенської очно-звочної школи,де навчається 25 учнів 9-11 класів.В с.Іванівці працює медичний пункт,є сільський клуб,працюють дитячі ясла,є сільмаг,сільська і шкільна бібліотека.
Першим комуністом у селі був Подорожній Пилип Артемович(з 1918 р).Першу організацію комуністів було організовано в 1928 році вчителем-комуністом Лерманом.В цьому ж році ним була організована і перша комсомольська організація (КСМ).Першими комсомольцями були:Чумак Степан Григорович,Чумак Микола Васильович,Іваненко Іван Мусійович Хоменко Карпо і ін.В селі станом на 1 листопада 1963 року є 198 дворів,у яких живе 652 чол. населення:у яких чоловіків 210 і жінок 342.